План

 

1. Програмні завдання на самостійну роботу. Рекомендована література на самостійну роботу.

2. Опорні конспекти, поради викладачів (письмові) щодо вивчення тем.

3. Методичні вказівки до курсового і дипломного проектування.

​

1. Програмні завдання на самостійну роботу. Рекомендована література на самостійну роботу

 

       Для успішної організації самостійної роботи студентів викладач має виконати ряд заходів:

1. Визначити завдання для самостійної роботи;

2. Забезпечити студентів необхідною навчальною та методичною літературою;

3. Розробити та довести до студентів рекомендації щодо вивчення теорії;

4. Надати зразки виконання практичних вправ;

5. Поставити контрольні питання та орієнтири для самоконтролю студентами своєї самостійної роботи.

    

     Отже, самостійна робота студентів потребує чіткої організації, планування, системи й певного керування (обсяг завдань, типи завдань, методичні рекомендації щодо їхнього виконання, аналіз передбачуваних труднощів, облік, перевірка та оцінювання виконаних робіт), що сприяє підвищенню якості навчального процесу. Успіх цієї роботи багато в чому залежить від бажання, прагнення, інтересу до роботи, потреби в діяльності, тобто від наявності позитивних мотивів. Велике значення під час самостійної роботи студента мають його спрямованість, психологічна готовність, а також певний рівень бази знань, на який будуть нашаровуватися нові знання. Таким чином, організація самостійної роботи студентів дозволяє зробити навчальний процес більш індивідуалізованим, сприяти науково-дослідницькій роботі студентів, надає можливість брати участь в олімпіадах та науково-технічних конференціях. І найголовніше, робить студентів упевненими в тому, що вони будуть уміти виконувати встановлені завдання у своїй майбутній професійній діяльності. Практика організації самостійної роботи студентів у вищій школі відповідно до європейських освітніх стандартів вимагає розробки та впровадження підручників, навчальних посібників нового покоління для реалізації потенційних можливостей кожної молодої людини, її навчання, самоосвіти та самовдосконалення впродовж життя.

 

2. Опорні конспекти, поради викладачів (письмові) щодо вивчення тем

 

     Одним із популярних засобів наочного навчання є різного роду опорні схеми та сигнали. Інколи система цих символів складає цілий опорний конспект. Однак до сьогодні відсутнє єдине розуміння, єдине визначення даного дидактичного засобу. Одні педагоги під опорним конспектом мають на увазі заготовлений викладачем і розтиражований текстовий конспект з коротким викладом теми, питання, хрестоматійного джерела і т. ін. Інші бачать в опорному конспекті такий засіб, що містить у собі лише основні орієнтири пошуку необхідного для вивчення матеріалу. У відпрацьованому вигляді, на їхню думку, такий дидактичний засіб є самостійно створеним студентом повноцінним традиційним конспектом. Треті вважають, що опорні конспекти – це взаємозалежний набір умовних позначок, знаків (символів), що містять у собі закодовану інформацію.

     Таким чином, типів опорних конспектів може бути декілька. Під опорним конспектом слід розуміти сукупність опорних сигналів, знаків, символів, стисле словесно‑графічне зображення необхідної інформації, що служить достатньою опорою, орієнтиром для отримання і засвоєння учнями певних знань, як правило, з однієї теми, розділу чи курсу. Хоча у практиці викладання історії ми маємо варіанти окремого використання лише символів або лише піктограм, робота з якими складає певну методичну модель проведення заняття.

     Опорний конспект – це певна система, що має свої складові. До складових елементів опорного конспекту належить опорний сигнал — засіб наочності, що містить необхідну для довгострокового запам’ятовування навчальну інформацію, оформлену за правилами мнемоніки (мистецтва  запам’ятовування).  Опорний  сигнал, у свою чергу, базується на символі, тобто умовному позначенні будь‑якого предмета, поняття або явища. Група символів може складати піктограму – умовний малюнок із зображенням будь‑ яких дій, подій, предметів. Складовим елементом опорного конспекту є також ідеограма – письмовий знак, що позначає не звук, а ціле слово або корінь, певне поняття.

     Опорний конспект з його складовими завдяки графічному формату має зручний вигляд для сприйняття. Його не обов’язково детально розглядати, достатньо кинути погляд, щоб зрозуміти головну ідею.

     Опорний конспект чи окремі його елементи під час застосування в навчанні повинні не тільки збуджувати інтерес, виконуючи роль додаткового мотиваційного стимулу, але перш за все бути графічною формою певної смислової структури, яку викладачч намагається передати своїм студентам. Опорна схема чи сигнал повинні передавати не власне інформацію, а певний смисл цієї інформації, зміст понять та зв’язків. Візуальний образ, який виникатиме  в студента при роботі зі знаково‑графічною моделлю, має відповідати за своєю формою змісту інформації, яку він передає. Тобто опорний сигнал не повинен вимагати додаткових пояснень чи зусиль для його запам’ятовування. Проте водночас така форма розвиває образне сприйняття інформації, примушуючи при цьому суб’єкта думати та розкривати смисл інформації, закодованої в символічно‑графічну структуру. За такої умови символічно‑графічна структура перетворюється на інформаційно‑смислову конструкцію, будучи певним сплавом тексту ілюстрації та схеми. Незважаючи на те, що деякі елементи чи ідеї можуть бути запозичені, в кінцевому варіанті опорний конспект буде самостійним творчим продуктом.

     Якщо викладач використовує опорні схеми та сигнали систематично, йому доводиться створювати своєрідний знаковий «алфавіт», наділяючи окремі ідеограми та піктограми постійними смислами. Створення такого «алфавіту» призводить до створення своєрідного знакового середовища, чиї символи та знаки стають зрозумілими для тих, хто в ньому знаходиться. Щоб уникнути надуманості та механічності, створений «алфавіт» повинен відповідати вимогам компактності та уніфікованості.

     Не менш важливим є питання стосовно графічної форми опорного сигналу. Кожен історичний період має свої особливості, своїх героїв і свою специфічну атмосферу. Бажаною є історична вмотивованість графічної форми опорного сигналу для надання опорному конспекту історичного колориту та ознак певної документальності. Але в той же час графічна форма не повинна бути напряму прив’язана до історичного періоду, в ній має залишатися елемент умовності, інакше зникне її символічність.

     Процес створення опорного конспекту як певної знаково‑ смислової структури може мати такий вигляд:

• визначення кола джерел з обраної теми;

• опрацювання матеріалів з метою визначення значущої інформації;

• відбір необхідних смислових одиниць, що в подальшому будуть замінені знаковими одиницями;

• отримані записи розділяються на окремі блоки з попереднім визначенням головного і суттєвого в інформації;

• оформлюються окремі зв’язки і структурується весь текст;

• виключаються повтори, підшукуються символи, що дозволять передати якомога більшу кількість інформації;

• встановлюється необхідне співвідношення слів і позначень;

• остаточно визначаються рівні тексту та графічний вигляд майбутнього опорного конспекту;

• визначається головний візуальний символ, що в подальшому стане ядром опорного конспекту;

• визначається загальна конфігурація образу, що відповідатиме інтерпретованій темі;

• знакова символіка оформлюється у певну формулу чи цілісний знаковий макет.

    

     Варіантів створених опорних конспектів може бути декілька. Якщо взяти за основу поділу символічність та умовність, то в першому варіанті, який можна назвати «структурним», на передньому плані буде певна структура, що передаватиметься за допомогою ключових слів, словосполучень тощо. «Символічний» варіант опорного конспекту, навпаки, буде повністю заміщати текст умовно‑ графічними знаками, формуючи візуальний образ при повному прочитанні конструкції.

    За частотою використання на уроці опорні конспекти можна поділити на епізодичні та постійно діючі. Епізодичні опорні конспекти, у свою чергу, можна поділити на:

• випереджальні, що передують вивченню цілої теми, складаються викладачем разом із студентами на вступному занятті, даючи потрібні опорні знання, необхідні під час вивчення теми;

• поточні опорні конспекти складаються на кожному занятті під керівництвом викладача або ж самостійно студентами;

• узагальнюючі опорні конспекти є результатом вивчення теми і фіксують основні  поняття,  факти  та причинно‑наслідкові зв’язки, осмислені під час вивчення окремого історичного періоду.

    

     Постійно діючі опорні конспекти є основою розкриття й засвоєння системи понять, термінів, визначень, з якими студенти будуть зустрічатися не один рік і які стануть їм у пригоді, допоможуть студентам відновити необхідні знання під час вивчення наступного історичного періоду.

Викладач не стільки повинен сам створювати опорний конспект, пропонуючи студентам готовий продукт, скільки навчити студентів кодувати інформацію за допомогою знаків та символів. Цей процес навчання можна поділити на декілька етапів:

• студенти використовують опорний конспект, створений викладачем, навчаючись розкодовувати знакову інформацію;

• студенти разом з викладачем під час пояснення кодують інформацію, навчаючись складати опорний конспект;

• студенти самостійно складають опорний конспект, застосовуючи власні символи та знаки.

    

     У подальшій перспективі при застосуванні комп’ютера та його можливостей опорний конспект перетвориться в певну наочну конструкцію із системою гіперпосилань й різними інформаційними рівнями. Але й сьогодні процес складання опорного конспекту в зошиті чи на дошці має ряд важливих переваг порівняно з іншими методами опрацювання інформації, а саме:

• концентрує та примушує стежити за поясненнями викладача навіть найбільш неуважних стуудентів;

• розвиває логічне мислення, полегшує розуміння причинно-

• наслідкових зв’язків;

• навчає передавати свої думки в невербальній формі, розвиває творче мислення;

• економить час на повторенні та осмисленні навчального матеріалу за рахунок певної технологізації навчального процесу.

 

     Опорний конспект – це розгорнутий план Вашої майбутньої відповіді на теоретичне питання. Використання опорних конспектів дозволяє наочно відобразити матеріал, що вивчається, сконцентрувати увагу на найбільш важливих місцях. Опорним конспектом є листок з малюнками, формулами, окремими фразами і словами, в яких закодована певна інформація.

 

       Основні вимоги до вмісту опорного конспекту:

1. Повнота - це означає, що в опорному конспекті має бути відображено весь зміст питання.    

2. Логічно обґрунтована послідовність викладу.

 

      Основні вимоги до форми запису опорного конспекту:

1. Він має бути наочним і зрозумілим не лише Вам, але і іншим слухачам.

2. За об'ємом він повинен складати приблизно один повний аркуш.

3. Повинен містити декілька окремих пунктів, позначених номерами або рядковими пропусками.

4. Не повинен містити суцільного тексту.

5. Має бути акуратно оформлений (мати привабливий вигляд).

 

      Методика складання:

1. Матеріал теми ділиться на крупні блоки, що мають смислову і логічну завершеність.

2. Виділити пункт, який буде головним|чільним| змістом відповіді.

3. Додати (добавляти) в план необхідні креслення і графіки.