План

 

1. Навчання роботі з джерелами інформації.

2. Орієнтовані рекомендації щодо роботи з літератрою.

3. Пошук та попередній перегляд джерел інформації.

4. Поняття конспектування.

​

1. Навчання роботі з джерелами інформації

 

     Опрацювання матеріалу потрібно починати з прочитання всього тексту. Після прочитання тексту необхідно:

1. Виділити основне;

2. Усвідомити зв'язок між теоретичними положеннями і практикою;

3. Закріпити прочитане у свідомості;

4. Пов'язати нові знання з попередніми у даній галузі;

5. Перейти до заключного етапу засвоєння і опрацювання - записам.

     У процесі роботи над темою тлумачення спеціальних термінів та понять знаходити в словнику іншомовних слів, словниках технічних термінів та у додатку до самостійної роботи.

     Незрозумілі місця, фрази, вирази перечитувати декілька раз, щоб зрозуміти їхній смисл.

    У тексті зустрічаються окремі слова, фрази, або цілі речення, що виділені курсивом, жирним шрифтом, це свідчить про акцент автора на основному. Записи необхідно вести розбірливо і чітко. Вони можуть бути короткі або розгорнуті, повинні носити тезисний характер і бути логічно послідовними.

    Для зручності користування записами необхідно залишати поля для заміток і вільні рядки для доповнень. Записи не повинні бути одноманітними. В них необхідно виділяти важливі місця, головні слова, які акцентуються різним шрифтом або різним кольором шрифтів, підкреслюванням, замітками на полях, рамками, стовпчиками тощо.

     Записи можуть бути у вигляді конспекту, простих або розгорнутих тез, цитат, виписок.

 

2. Орієнтовані рекомендації щодо роботи з літератрою

 

   Наукові дослідження базуються на досягненнях науки, тому не випадково кожна стаття, брошура, книга включає в себе посилання на попередні дослідження.

     Вміти працювати з книгою - це означає швидко розбиратися в її структурі, правильно оцінювати і фіксувати в зручній формі все, що здається цікавим і потрібним, для виконання наукового дослідження.

     Вважається, що вивчення літератури з обраної теми слід починати із загальних робіт, щоб мати уявлення щодо основних питань, близьких до теми дослідження, а потім вести пошук нових видань спеціалізованої літератури.

     При чому на першому етапі слід охопити якомога більше джерел, а потім поступово «відсіювати» зайві видання. Однак продуктивнішою є методика, за якою від самого початку роботи свідомо обмежується коло джерел, а вивчення починається саме з тих, що мають безпосереднє відношення до теми наукового дослідження. Як показує досвід, надмірне коло джерел інформації на довгий час гальмує вирішення конкретної наукової проблеми.

     Особливо важлива власна організація роботи, яка повинна відповідати головній ідеї наукової організації праці - максимальний ефект при мінімальній витраті часу.

     Прискорити цілеспрямований відбір і вивчення літератури допоможе чітка орієнтація студента на тему проблеми та основні її питання (розділи і підрозділи). Уважне ознайомлення з будь-яким текстом повинне викликати певні думки, гіпотези, які відповідають власному погляду на проблему.

 

      Етапи вивчення наукових джерел інформації можна поділити на:

• загальне ознайомлення з вирішенням наукової проблеми;

• побіжний перегляд відібраної літератури і систематизація її відповідно до змісту роботи і черговості вивчення, опрацювання;

• читання за послідовністю розміщення матеріалу;

• вибіркове читання окремих частин;

• виписування потрібного матеріалу для формування тексту роботи;

• критичне оцінювання записаного, редагування і чистовий запис як фрагменту тексту роботи.

 

     Бібліографічні виписки джерел краще робити на каталожних картках, щоб скласти з них робочу картотеку, яка, на відміну від записів у зошиті, зручна тим, що її завжди можна поповнювати новими матеріалами, контролювати повноту добору літератури з кожного розділу роботи, знаходити необхідні записи. Картки можна групувати в будь-якому порядку залежно від мети або періоду роботи над дослідженням.

    У початковий період роботи над темою найзручнішою є розстановка карток в єдиному алфавіті прізвищ авторів та назв видань. Можна згрупувати картки в картотеці за основними питаннями, що розкривають зміст теми роботи. Тоді на каталожних роздільниках олівцем пишуть назви основних структурних частин роботи: вступ, розділ (його назва), висновки та ін. Картотека наповнюється картками відповідно до теми розділів і підрозділів, щоб своєчасно звернути увагу на недостатню кількість матеріалу з того чи іншого питання. Доцільно використовувати дублювання карток у різних розділах та підрозділах, якщо в статті або монографії розкрито комплекс питань з теми дослідження.

    Накопичена інформація на картках, тобто картотека подається на перегляд науковому керівникові, який порекомендує праці, які слід вивчити в першу чергу, а також ті, які необхідно виключити з картотеки або включити до неї. Після узгодження з науковим керівником наповнення картотеки встановлюється наявність необхідних видань у бібліотеках інституту та міста.

 

    За підсумками інформації, яка була зібрана, необхідно остаточно скласти план роботи і узгодити його з науковим керівником. Крім того, він може бути відкоригований в ході написання роботи, після підбору та опрацювання літератури.

     Після цього студент розпочинає вивчення накопиченого матеріалу та переходить до другого етапу роботи над дослідженням.

     Наступний етап починається з вивчення та конспектування літератури з теми роботи. Вивчення літератури треба починати з праць, де проблема відображається в цілому, а потім перейти до вужчих досліджень. Починати ознайомлення з виданням треба з титульного аркуша, з'ясувавши, де, ким, коли воно було видано. Слід переглянути зміст, який розкриває структуру видання, наповнення його розділів, звернутися до передмови, де розкрито призначення видання, завдання, поставлені в ньому автором.

     Читаючи видання, треба уважно стежити за ходом авторської думки, вміти відрізняти головні положення від доказів й ілюстративного матеріалу. Часто статті з наукових збірок складні для сприйняття, тому необхідно їх читати кілька разів, намагаючись виділити головну ідею та аргументи, якими автор її доводить. З'ясовуючи це, треба виписати всі необхідні цитати, цифри, факти.

 

3. Пошук та попередній перегляд джерел інформації

 

     Бібліографічний пошук – досить складний вид діяльності, який реалізується під час діалогу між читачем та інформаційно-пошуковою системою бібліотеки. Вирішуючи проблему раціонального і багатопланового використання накопичених інформаційних ресурсів, у бібліотеках створено розгалужену систему довідково-бібліографічного апарату, кожна частина якого виконує конкретну функцію, але є складовою єдиного інформаційного потенціалу. Висока якість обслуговування читачів на його основі забезпечують оперативне надання інформації і як результат найповніше використання читачами бібліотечних фондів. Своєрідність довідково-бібліографічного апарату для читачів не лише в його змісті, а значною мірою в специфіці розкриття документів з урахуванням соціально-психологічних особливостей, відповідно до яких розглядається зміст, форми організації, методика формування у студентів знань, вмінь та навичок самостійного використання джерел інформації при виборі літератури.

     Довідково-бібліографічний апарат бібліотеки – це живий організм, що розвивається. Важливою складовою ДБА бібліотек став електронний каталог (ЕК), який є надійним посередником між бібліотечним фондом та його користувачами. Необхідність надання читачам найбільш значимої, корисної інформації висуває перед фахівцями завдання розробки та впровадження в практику роботи бібліотек, методів якісного відбору літератури, уміння формувати пошуковий образ документу. Бібліотекар не лише відповідає на запит читача, але й робить його активним учасником пошуку відповіді на поставлене запитання. Головні умови, що забезпечують успіх довідково-бібліографічної роботи – систематичність, послідовність, диференційований підхід до різних читацьких груп. Електронний каталог надає багато «входів» до фонду бібліотеки, і читач має знати, яким з них доцільно користуватися в кожному конкретному випадку. Метою будь-якої інформаційно-пошукової системи є надання користувачеві можливості пошуку інформації за відомими даними, необхідною йому тематикою чи фактами. Процес формування запитів допускає багатоваріантність і є свого роду мистецтвом. Крім того, процедура пошуку має чітко визначену етапність – від визначення інформаційної потреби та області пошуку до аналізу результатів та вибору пертинентних (відповідних запиту користувача) об'єктів.

 

     Послідовність дій читача у процесі пошуку схематично можна подати так: 

• мета пошуку та його стратегія;

• попереднє формулювання запиту;

• вибір баз даних електронного каталогу, що відповідають змістові запиту, уточнення запиту;

• переклад змісту запиту інформаційно-пошуковою мовою, тобто формування пошукового образу запиту;

• вибір відповідних пошукових полів;

• перегляд пошукових образів документів, їх зіставлення з пошуковим образом запиту і відбір бібліографічних записів, що відповідають цим вимогам;

• оцінка ефективності пошуку та кінцевий відбір знайдених документів.

 

     Точність і повнота пошуку необхідної інформації в існуючому розмаїтті є одними з найактуальніших проблем сьогодення, а результативність пошуку залежить не лише від якості пошукової системи, а й від інформаційно-лінгвістичного забезпечення процесу пошуку. Так, як і при предметизації, використовуються інформаційно-пошукові мови (ІПМ). Опис змісту документа за допомогою ІПМ являє собою пошуковий образ документу (ПОД), а опис змісту запиту — пошуковий образ запиту (ПОЗ). Переклад змісту документа на ІПМ при пошуку інформації – це також процес індексування. Правила індексування інформації добре погоджені між собою і забезпечують тісний взаємозв'язок багатьох технологічних і лінгвістичних рішень. Саме від вміння правильно сформулювати пошуковий запит залежить ефективний результат довідково-інформаційного обслуговування користувачів.

     Електронний каталог на сьогодні повністю замінив існуючу традиційну систему каталогів та картотек, оскільки на його основі комплексно здійснюється багатоаспектний пошук як за всіма елементами бібліографічного опису, так і за полями, що розкривають зміст документа. Слід зауважити, що при цьому стратегія пошуку залишається підпорядкованою традиційній методиці і є практично незмінною, але водночас вимагає набуття нових навичок пошуку в електронному середовищі.

    Алгоритм пошуку залежить від виду бібліографічної довідки, які можуть бути адресні, уточнювальні, тематичні та фактографічні.

    Адресна бібліографічна довідка засвідчує наявність або місцезнаходження документа, який шукає користувач у фонді бібліотеки. Традиційно адресний бібліографічний пошук здійснювався на основі абеткового каталогу. В електронному каталозі знайти необхідний документ можна за допомогою полів бібліографічного запису «Автор», «Назва» або «Форматований зміст». Знаючи автора документа, пошук можна здійснювати, набираючи прізвище автора вручну, або користуючись системним словником. Як правило, словник авторів включає прізвища всіх авторів (першого, другого та наступних), а також інших осіб (редактора, укладача, ілюстратора тощо), що брали участь у створені даного документа. Ця інформація при формуванні бібліографічного запису заноситься в поля 100 та 700 (формат МАКС21) та 700, 701 і 702 (формат КШМАКС) з відповідним кодом відношення авторства. Якщо відома назва, пошук здійснюється аналогічно за словником «Назва», що може включати основну назву документа, назву частини/розділу та іншу форму назви (яка заповнюється у випадку, коли є розбіжності в написані між титульною сторінкою та обкладинкою, корінцем, колонтитулом, подано паралельну назву іншою мовою). Також адресний пошук можна здійснювати за полем «Форматований зміст», що включає перелік творів, які ввійшли до збірників або добірок художніх та фольклорних творів, хрестоматій, книг для читання тощо.

     Уточнювальна бібліографічна довідка встановлює або уточнює елементи бібліографічного опису, яких бракує або які неточно наведені у запиті користувача. Найпоширенішими є уточнення автора, назви, вихідних даних (рік та місце видання), серії, джерела публікації. При виконанні уточнювальних довідок в ЕК використовуються контекстний пошук або пошук за всіма полями бібліографічного запису, що дозволяє відібрати всі записи незалежно від того, в яке з полів занесена інформація, яку шукає користувач. Слід пам'ятати, що результативність пошуку багато в чому залежить від повноти бібліографічного запису з використанням ряду факультативних елементів (більш повна форма імені, інша форма назви, уніфікована назва тощо).

     За останні роки значно зросла кількість адресних та уточнювальних довідок. Найбільшу складність викликають запити за списками позакласного читання через перекручення назв творів та авторів. Перевагами адресного та уточнювального пошуку в електронному режимі є можливість здійснення контекстного пошуку, який допомагає знайти необхідну інформацію, навіть тоді, коли користувач зазначає перекладача, укладача, редактора, ілюстратора як автора книги, скорочує або неточно називає вихідні дані твору тощо. Також можна здійснювати повний пошук незалежно від носія інформації: книга, періодичне, нотне, електронне видання чи аудіовізуальний документ та підібрати всі твори, які публікувались як окремими виданнями, так і у збірниках та виданнях, що продовжуються. Для уточнення місцезнаходження документа в ЕК проставляються сигли зберігання документів, що дозволяють чітко визначити структурний підрозділ, де можна безпосередньо попрацювати з джерелом інформації.

     Тематичні довідки класифікуються за ступенем складності та трудомісткістю виконання, залежно від цільового призначення, кола та характеру використаних джерел бібліографічного пошуку, принципів виявлення та відбору літератури, способів бібліографічного групування, обсягу виданої бібліографічної інформації, форми довідки (усної або письмової).

    

4. Поняття конспектування

 

     Конспект (лат. огляд) – це коротка, стисла, послідовно викладена за текстом універсальна форма запису основного змісту прочитаного, яка може супроводжуватись різними вищезгаданими записами.

     Складання конспекту зводиться до коротких записів змісту кожного заголовку плану. Виділяючи основні думки, положення, підтвердження прикладами. Всі питання плану повинні бути пов'язані між собою.

     Виписки використовуються за необхідності викладання найбільш важливих місць, фактів, цифрових даних, точного формулювання правил та законів.

     Цитата (лат. визнавати) – це послідовний вислів, яким підкреслюється положення тексту. Вона зберігає гостроту висловлювання автора, виписується послідовно, грамотно і вказується джерело цитати.

     Навички конспектування виробляють уміння студента до написання рефератів.

     Реферат (лат. докладувати, повідомляти) – це короткий виклад суттєвості змісту якої-небудь книги, теми, чи окремого питання прочитаного джерела.

     Реферат викладають у вигляді вільного запису своїми словами, дотримуючись послідовності фактів згідно з джерелами і супроводжуючі текст виписками, цитатами, ілюстративними матеріалами. Необхідно привчити студентів користуватись великою кількістю джерел для написання реферату. Це дає можливість повноцінно висвітлювати тему і навчитись зіставляти вислови, думки, що є рушійним фактором до навичок елементів дослідницького мислення.

​

​