План

 

1. Педагогічний і навчальний процеси.

2. Взаємини викладача і студента в навчальному процесі.

3. Навчальна діяльність. Засвоєння навчального матеріалу. Пам'ять. Якість знань, контроль якості знань.

4. Воля. Дисциплінованість. Увага. Мислення. Алгоритм мислення професіоналів.

5. Самоосвіта. Роль самоосвіти у формуванні особистості спеціаліста.

6. Основні правила організації самоосвіти.

​

1. Педагогічний і навчальний процеси

​

   Педагогі́чний процес – динамічна система, яка об'єднує процеси навчання, виховання, розвитку і самовдосконалення особистості. Процес, сутність якого полягає у забезпеченні єдності навчання, виховання і розвитку на основі цілісності і загальності.

     Педагогічний процес – спеціально організована, динамічна взаємодія педагога і студентів, спрямована на забезпечення їх навчання, виховання, розвитку.

     Зміст педагогічного процесу визначається концептуальними засадами освітньо-виховної системи. Головною метою його є раціональна організація навчально-виховної роботи, спрямованої на всебічний розвиток молодого покоління.

     Ідею єдності виховання і навчання, яка визначає цілісність педагогічного процесу, обґрунтував К. Ушинський. Він стверджував, що від комбінації основних елементів найбільше залежить виховна сила навчального закладу.

     Навчальний процес у вищих закладах освіти – це система організаційних і дидактичних заходів, спрямованих на реалізацію змісту освіти на певному освітньому або кваліфікаційному рівні відповідно до державних стандартів освіти.

      Навчальний процес організується з урахуванням можливостей сучасних інформаційних технологій навчання та орієнтується на формування освіче­ної, гармонійно розвиненої особистості, здатної до постійного оновлення на­укових знань, професійної мобільності та швидкої адаптації до змін і розвит­ку в соціально-культурній сфері, в галузях техніки, технологій, системах управління та організації праці в умовах ринкової економіки. Він базується на ступеневій системі вищої освіти та принципах науковості, гуманізму, де­мократизму, наступності та безперервності, незалежності від втручання будь-яких політичних партій, інших громадських та релігійних організацій.

​

2. Взаємини викладача і студента в навчальному процесі

​

      Вищий навчальний заклад відрізняється від школи змістом навчання і виховання, зміною їх форм. Основна функція вищого навчального закладу – формування особи фахівця. І саме цій меті має бути підпорядковане спілкування викладачів та студентів.

     Система вузівського педагогічного спілкування в ланці «викладач – студент» якісно відрізняється від шкільного самим фактом їх приєднання до загальної професії, а це значною мірою сприяє зняттю вікового бар'єру, що заважає плідній спільній діяльності викладачів та студентів.

       Виділити основні вимоги до відносин «викладач – студент», «студент – викладач» можна таким чином:

1. Взаємодія чинників співпраці і відомостей щодо організації виховного процесу;

2. Формування духу корпоративності, колегіальності, професійної спільності з педагогом;

3. Орієнтація системи педагогічного спілкування на дорослу людину з розвиненою самосвідомістю і тим самим подолання авторитарної виховної дії;

4. Використання професійного інтересу студентів як чинника управління вихованням і навчанням і як основи педагогічної і виховної роботи.

​

       Взаємодія по лінії «викладач – студент» є одним з основних у всьому соціально-педагогічному процесі. Саме тут відбувається безпосередня «передача» всього різноманіття знань, інформації, установок, ціннісної орієнтації тощо, в цілій системі вищої освіти.

      У взаємодіях студентів і викладачів найбільш характерними є наступні причини конфліктів:

• відмінності в ціннісних орієнтаціях;

• нетактовність в спілкуванні;

• відмінності у взаємних очікуваннях;

• рівень професіоналізму викладача і успішність студентів.

    

     М.І. Пирогов взаєминам між викладачами і студентами відводив одне з головних місць у навчальному процесі вищої школи. Глибоко аналізуючи сутність цих взаємин, він писав, що в університеті одні представляють ступінь просвітництва й зрілості суспільства; інші – його молодість, нужди, потреби, спрямування, погляди, захоплення, пристрасті, пороки тощо. Таким чином, між цими двома «представниками» в навчальному процесі повинні складатися відносини співробітництва й взаєморозуміння.

    

3. Навчальна діяльність. Засвоєння навчального матеріалу.

Пам'ять. Якість знань, контроль якості знань

​

    Навчання, як один з видів людської діяльності, має двосторонній характер, тобто складається з двох взаємозв'язаних процесів - викладання та учіння. У процесі навчання проходить взаємодія між викладачем (вчителем) і студентом (учнем), а не просто вплив викладача на студента. Викладач може безпосередньо навчати студентів або опосередковано - через систему завдань. Результативність процесу навчання залежить від стилю спілкування між викладачем і студентом та впливу оточуючого середовища.

     Навчальна діяльність - це діяльність учнів і студентів з системи знань, умінь навичок в процесі навчання. Змістом навчальної діяльності є оволодіння узагальненими способами дій в сфері наукових понять, а прямою метою і продуктом учбової діяльності є учіння.

     Учіння є необхідною умовою і основним механізмом психічного розвитку людини і триває в тій або в іншій формі протягом всього її життя. Всі істотні зміни в діяльності й поведінці особистості зумовлюються учінням, яке позначається навіть на тих сторонах психічного розвитку, функціонування яких залежить від природжених фізіологічних властивостей організму. З учінням пов'язані прогресивні зміни у виробленій до навчання предметній діяльності. Засвоюючи знання, вміння і навички, людина не лише задовольняє свої потреби, а й вдосконалює способи здійснення самої діяльності.

     Тому учіння взагалі і засвоєння знань зокрема є основою всебічного розвитку індивіда, формування особистості. Головною метою засвоєння знань є їх успішне застосування для розв'язання тих чи інших практичних завдань. Для цього в процесі учіння формуються уміння і навички, необхідні для застосування знань при вирішенні практичних, операційних завдань, успішного виконання будь-якої дії з використанням адекватних засобів.

     Систематичне оволодіння людиною суспільним досвідом можливе лише на основі специфічної діяльності учіння, що має своєю прямою метою підготовку до життя всебічно розвиненої особистості.

     Діяльність, що забезпечує процес засвоєння, змінюється за формою від зовнішньої практичної до внутрішньої розумової діяльності. Цей процес переходу зовнішнього досвіду у внутрішній (процес інтеріоризації) забезпечує засвоєння знань та вмінь, перетворення їх у елементи внутрішнього психічного досвіду, формування навичок. Навички - це "автоматизовані способи виконання дій".

     Вміння - "це таке поєднання знань і навичок, яке забезпечує успішне виконання діяльності".

    

      Згідно з даною концепцією процес засвоєння знань та дій проходить шість етапів:

• мотивацію;

• з'ясування структури орієнтувальної основи дій;

• виконання дій в матеріальній або матеріалізованій формі;

• виконання дій у формі голосного мовлення;

• виконання дій за допомогою проговорювання про себе;

• виконання дії у розумовій формі.

    

     Вважається, що всі нові для суб'єкта дії не можуть бути успішно виконаними, минаючи будь-який етап виконання дій, в тому числі в матеріальній або матеріалізованій формі. Проходження всіх етапів приводить до згортання, узагальнення, автоматизації дії, яка набуває розумової форми перетворення абстрактного змісту.

    Концепція навчальної діяльності як теорія учіння, що розробляється в контексті діяльнішого підходу, зорієнтована на розробку механізму керування структурними компонентами в діяльності, я також на дослідження перебігу процесу учіння при розв'язуванні навчальних завдань і оволодінні навчальним матеріалом. Саме така діяльність спрямована на засвоєння не окремих понять та практичних дій, а загальних способів дій.

       Компонентами навчальної  діяльності є:

• навчальні ситуації (або задачі);

• навчальні дії;

• контроль;

• оцінка.

    

    Навчальні ситуації (навчальні задачі) характеризуються тим, що під час їх виникнення відбувається формування та початкове засвоєння загальних способів виділення властивостей понять або розв'язування деякого класу задач. З допомогою навчальних дій відбувається відтворення та засвоєння зразків загальних способів розв'язування задач і загальні прийоми визначення умов їх застосування. Контроль та оцінка дозволяють встановити відповідність між слабким відтворенням цих зразків і недоліками власних навчальних дій, дозволяють покращити результати засвоєння та довести їх до потрібних норм.

     Процес засвоєння знань розглядається в безпосередньому зв'язку із застосуванням знань до розв'язування навчальних та практичних завдань. При цьому формування у людини знань, умінь та навичок здійснюється лише на основі власної активності людини й спрямовується зовнішньою та внутрішньою мотивацією. Будь-яка подія, ситуація або дія стають мотивами діяльності, якщо вони пов'язані з джерелами певної активності людини.

     Па́м'ять – психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні, наступному відтворенні та забуванні минулого досвіду, дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини. У психології пам'яттю позначають комплекс пізнавальних здібностей і вищих психічних функцій по накопиченню, збереженню та відтворенню знань і навичок. Пам'ять в різних формах і видах притаманна всім вищим істотам. Найбільш розвинений рівень пам'яті характерний для людини.

     Я́кості знань – в педагогіці – співвіднесення видів знань (закони, теорії, прикладні, методологічні, оцінювальні знання) з елементами змісту освіти й тим самим з рівнями засвоєння.

      Якість знань має такі характеристики:

• повноту – кількість програмних знань про об'єкт вивчення;

• глибину – сукупність осмислених студентами зв'язків і відношень між знаннями;

• систематичність осмислення складу певної сукупності знань в їхніх ієрархічних і послідовних зв' язках;

• системність – осмислення студентом місця знання в структурі наукової теорії;

• оперативність – вміння користуватися знаннями в однотипних ситуаціях;

• гнучкість – вміння самостійно знаходити варіативні способи застосування знань в змінених умовах;

• конкретність – вміння розкласти знання на елементи;

• узагальненість – вміння виразити конкретне знання в узагальненій формі.

​

Контроль якості знань, умінь і навичок:

1.  «Контроль якості знань, умінь і навичок студентів, як структурна одиниця системи навчання» Педагогічний всеобуч.

2.  Контроль знань, спосіб перевірки навчання і діяльності студентів педагогом. Взаємоконтроль і самоконтроль студентів – це самостійна діяльність студентів, яка полягає в тому, що наявний у них рівень знань, умінь і навичок з певної дисципліни порівнюється з еталонним рівнем, вимогами навчальних програм, він сприяє їх активізації на заняттях.

3. Функції контролю обліково-контрольна (інформаційна) – педагог фіксує результати навчання, судить про успішність кожного студента, його недоліки і досягнення у навчанні;  контрольно - коригуюча – педагог вносить корективи у методику навчання, перерозподіл годин в межах теми;  навчальна – педагог акцентує увагу студентів на головних питаннях, поглиблює знання студентів, закріплює їх;  мотиваційна (виховна) – стимулює студентів до подальшої навчальної роботи, поглиблення своїх знань, розвиває уміння самоконтролю та самооцінки;  атестаційна – характеризує рівень навченості студента з дисципліни, є компонентом атестації роботи педагога.

4. Класифікація методів контролю.  За метою: поточний, проміжний, вихідний (контроль теоретичних знань, контроль практичних знань і навиків).  За організацією: аудиторний, позааудиторний (практичне водіння на транспортних засобах, пробні кваліфікаційні роботи в умовах виробництва тощо), фронтальний, індивідуальний.  За характером: усний, письмовий, практичний, програмований, тестовий.

5. Структура поточного контролю  Усний: опитування колоквіум.  Письмовий: контрольна і самостійна роботи, реферат, диктант, задачі, вправи. Практичний: лабораторна робота, розрахунково-практична робота, робота під час виробничого навчання.  Тематичне оцінювання.

6. Тестовий контроль.

7. Тест – система прийомів для виявлення та оцінюванняn знань, умінь та навичок. Характеризується відносною простотою процедури, безпосередньою фіксацією результатів, короткочасністю, наявністю встановлених норм.  Тестові оцінки мають відносний характер. Використовуються з 1864 року (запровадив американський психолог Дж. Кеттел).  Тестування комп’ютерне – використання комп’ютерної техніки для виявлення й оцінки знань студентів з метою контролю, що здійснюється через діалог у системі «студент - комп’ютер».  Для тематичної перевірки знань студентів: - у процесі експрес-контролю 15-20 тестових завдань;  - при підсумковій перевірці знань та умінь з того чи іншого навчального курсу 60-120 тестових завдань.

8. Класифікація тестів:  За процедурою створення: стандартні;  не стандартні. За засобами пред’явлення: бланкові; практичні;  комп’ютерні. За спрямованістю: тести інтелекту; тести навчальних досягнень. За характером дій:  вербальні;  невербальні. За змістом: тести з простими завданнями;  тести з складними завданнями.  За цілями використання:  попередній (на початку вивчення теми);  тест прогресу (в процесі навчання);  діагностичний тест (мета – проблеми і коригування);  контрольний (за всю тему).  За формою:  закритого типу;  відкритого типу.

9. Види тестів: Закриті тести (з вибором відповіді)  з фіксованою відповіддю;  з альтернативною відповіддю;  тести на відповідність; тести на встановлення вірної послідовності;  вибірковий або варіативний тест;  розподільний тест. Відкриті тести:  тести з пропусками; тести на доповнення; тести з короткими відповідями;  тести з відповідями у вигляді мікротворів.

10. Переваги і недоліки тестування - Переваги:  фронтальне опитування, економія часу, швидка перевірка, оперативна корекція знань, диференціація знань, можливість самоперевірки, зниження рівня психологічної тривожності під час контролю знань. - Недоліки:  не розвивається зв’язне мовлення, велика ймовірність відповідей навмання, не можливо простежити логічного мислення студента, позбавляють розвитку творчих здібностей.

11. Контрольні роботи – письмові, графічні й практичні роботи, за допомогою яких здійснюється перевірка знань, умінь і навичок студентів.  Письмові контрольні роботи застосовуються під час вивчення різних загальноосвітніх і спеціальних дисциплін;  Графічні – під час вивчення всіх (крім фізкультури) дисциплін;  Практичні – під час вивчення фізики, хімії, біології, математики, інформатики.  Контрольні роботи проводяться після вивчення теми чи розділу, курсу, директорські – за семестр, навчальний рік.

12. Опитування – складова частина перевірки знань, що здійснюється у формі постановки запитань, які формуються так, щоб стимулювати розумову діяльність тих, хто навчається, залучити їх до аналізу і узагальнення.  Опитування має на меті контроль знань,  закріплення вивченого матеріалу.

13. Диктант – вид письмової навчальної роботи. Використовується для тренування і перевірки навичок в тій чи іншій галузі.  Диктанти тренувальні і контрольні.  Деякі форми диктантів використовують не тільки під час вивчення української мови, але і інших предметів: математики, фізики, хімії, спеціальних дисциплін, матеріалознавства тощо.

14. Технічні диктанти  Фразеологічний диктант – диктант, який використовують для перевірки знань якихось визначень. Допускається диктувати початок фрази, студенти записують тільки її кінець.  Графічний диктант – диктант, який використовують для контролю розуміння векторних діаграм, графічних зображень процесів і елементів схем.  Цифрові і буквенні – диктанти, які використовують для контролю знань умовних позначень, одиниць вимірювання, величин параметрів, обладнання, процесів, простих розрахунків.

15. Картки-завдання для програмованого контролю Типи карток-завдань:  вибіркова відповідь із 2-х «так», «ні»:  вибіркова відповідь із 2-х відповідей по суті;  вибіркова відповідь із 3-4 відповідей; вибіркова відповідь із кількох питань і кількох відповідей;  кількісна задача;  самостійне конструювання відповіді.

​